«Вісті Рівненщини» газета обласної ради
19 Листопада 2018 року

Європа у Підлозцях: тракториста тут здивуєш хіба що технікою радянського зразка

Господарювати на Млинівщині по-європейськи почали в 2004 році. Саме тоді в село Підлозці завітав німець Маркус Шютте, котрий і є власником ТзОВ «Хавест-агро», про яке, власне, йдеться у нашому матеріалі. Саме в Україні, на підлозцівських полях, він забажав продовжити батьківську справу. Тут земель пустувало чимало, а наша держава якраз була в пошуках інвесторів, тому й нагоду було використано сповна, хоча, звісно, й не без труднощів. Цілком очевидно, що таку роботу потрібно любити, бо інакше нічого не вийде.

 А позаяк народився Маркус у сім’ї фермерів й працював на землі із самого дитинства, то й підлозцівські забур’янені гектари, вочевидь, не тільки не налякали ентузіаста, а й додали снаги, аби привести все до ладу й стати успішним господарем. Працівники ж підприємства запевняють, що Маркус не відсиджується в кабінеті, значно швидше його зустрінеш у полі, ніж за робочим столом, а особливо у жнива чи коли збирають урожай цукрових буряків. Натомість виконавчий директор підприємства Андрій Ясинський жартома зазначає, що власник вклав у підприємство значні інвестиції, а відповідного прибутку так і не отримав, бо його продовжують закопувати в землю. Щороку, як він пояснює, більша частина прибутку знову інвестується в підприємство, бо це і вважають запорукою успіху. Коли ж Маркус почав працювати в Україні, то послуговувався тим досвідом, за яким працювали провідні сільгосппідприємства Німеччини, згодом почав впроваджувати передові ідеї і в Підлозцях, а разом з тим і вчитися чомусь новому. Так на Млинівщині і з’явилось підприємство європейського зразка.


Замість популізму– прозорість і стабільність
Нині «Хавест-агро» впевнено дивиться у майбутнє, позаяк тут уже показали, як отримувати понад сотню центнерів пшениці з гектара чи по сім-вісім сотень центнерів буряків. На початках же своєї діяльності, як пригадує Андрій Ясниський, у господарстві й до сотні гектарів не назбиралось, а нині здатні обробити майже чотири з половиною тисячі.
На цих землях вирощуються зернові й технічні культури, зокрема, озимі пшеницю, ячмінь та ріпак, кукурудзу, сою, цукровий буряк. Географія експорту млинівського зерна не обме­жується державними кордонами: це Близький і Далекий Схід, Європа, сусідні країни.
 На питання, як, маючи кілька десятків гектарів, переконати недовірливих за нинішніх умов людей віддати свою землю в оренду й розростися до кількох тисяч, тут відповідь знають не з чужих слів. За словами Андрія Михайловича, секрет у тому, що нема ніяких секретів.
– Ми ніколи не обіцяємо того, що не можемо здійснити, - каже він, - і в розмові з орендодавцями обходимось без популістських заяв. Ми не обіцяємо людям захмарних грошей, але наголошуємо, що завжди готові до чесної стабільної і прозорої співпраці.
Орендна плата за селянський пай становить 6-7 відсотків від грошової оцінки земельної ділянки. У Підлозцях орендодавці таким чином отримують до дванадцяти тисяч гривень. Звісно, селяни можуть обрати й інший вид розрахунку. Наприклад, у зерновому еквіваленті виходить по дві з половиною тонни пшениці чи ячменю. А ще мають цукор, жом. Зрештою, тільки функціонування підприємства як такого – уже неабиякий плюс для громади, адже левова частка бюджету сільських рад наповнюється якраз завдяки йому. Відтак і соціальна відповідальність поняття тут також не чуже. Передусім це стосується, звісно, колективу підприємства, турбота про який починається на прикладі безкоштовного харчування працівників і завершується намірами будівництва житла для своїх кадрів.

Досвідчений працівник – на вагу золота
Кадри вирішують все. Схоже, що таку тезу в «Хавест-агро» сприймають як аксіому, відтак за майстерність тут готові платити. Як зазначає виконавчий директор «Хавест-агро» Андрій Ясниський, чим висококласніший фахівець, тим вища його зарплатня. Стаж, до речі, також не оминають увагою, в матеріальному аспекті передусім.
– Це додатковий стимул для працівників розвиватися й не стояти на місці, - каже директор. - Вони повинні знати й цікавитися тонкощами свого ремесла. Нудьгувати ніколи, адже на підприємстві є чим зайнятися і взимку. Це цілорічний процес, просто навантаження різне. Якщо в теплу пору робота кипить на полях, то зимою в гаражах. Це ремонти, підготовка техніки, навчання персоналу. Взимку – теорія, навесні – практика. До речі, навчанню увагу приділяємо неабияку. Персонал при першій же нагоді відвідує курси, семінари, тренінги тощо. І кожен розуміє, що нові знання це – нові можливості. До того ж, коли йдеться про навчання, на увазі мається не банальне конспектування лекцій, а справжнє живе спілкування з колегами, обмін напрацюваннями, ідеями й досвідом. Тому, коли працівники проявляють бажання освоїти щось нове, фірма готова оплатити таку ініціативу.
Колектив тут, до речі, сформувався злагоджений і дружній. І, за словами Маркуса Шютте, з такими людьми мати справу приємно й комфортно. Вміють в Україні працювати!

На шляху до точного землеробства
Хоч підготовка фахівця – процес тривалий і затратний, але без цього ніяк, – резюмує Андрій Ясниський. – Як мінімум, треба вміти працювати з технікою. Вона у нас вся сучасна. Вартість машин в діапазоні 300-700 тисяч євро. Тут нема техніки, яка працювала б у збиток. Вона ефективна, енерго­ощадна, комфортна для роботи і вдень, і вночі. Наприклад, причіпна техніка вся працює через бортовий комп’ютер. Ми на півдорозі до точного землеробства: машини обладнані GPS-навігаторами, тобто в часі й просторі орієнтуються, а завдання тракториста, умовно кажучи, вигнати трактор з гаража й загнати його туди, решта – справа бортового комп’ютера. Однак для цього необхідно, аби тракторист володів принаймні азами комп’ютерної грамотності, щоб міг зчитувати з інтерфейсу дані, які туди надходять. Хто має бажання, може вивчити й німецьку мову – підприємство оплачує, готуємо фахівців і в Німеччині. Технології безперервно вдосконалюються, аби оволодіти ними, ми теж повинні постійно вчитися й розвиватися. Ось, наприклад, апробовуємо нову систему моніторингу землі, яка покаже, де грунт потребує поживи і якого саме мікроелементу бракує на тій чи іншій діляночці поля. Таким чином, рослини отримають максимум поживи при мінімумі затрат. Одначе поряд з аналізом ґрунту не менш раціональним і
продуктивним є аналіз водяного розчину, з якого, власне, й живляться рослини. За прикладом американських колег, саме на нього роблять ставку й у Підлозцях.
Загалом на підприємстві працює п’ять десятків чоловік і тільки третина з них – механізатори, тобто йдеться про те, що чотири з половиною тисячі гектарів поля обробляє всього півтора десятка людей. Чи не показник?
Студентка Національного університету біоресурсів і природокористування України Вікторія Зелінська проходить тут виробничу практику.
– Мені на цьому підприємстві дуже подобається, – зазначає майбутній агроном. – Тут багато цікавого можна побачити й почерпнути. Зокрема, попрацювавши з новими технологіями, в основному німецькими. Сьогодні, наприклад, мене познайомили з картографуванням. Я дізналася, як робляться карти по добривах. В університеті принаймні я такого не вивчала, зрештою, і в Україні це не так вже й часто використовується. Я, можна сказати, тутешня, родом зі сусіднього села. І зауважу, що в порівнянні з іншими підприємствами, що діють у наших краях, це значно розвинутіше, адже краще виглядає в технологічному аспекті. Тому, вочевидь, це господарство має дуже гарні перспективи.
Тракторист Роман Поляк до того, як прийти на підприємство, працював на автозаводі «Богдан» в Луцьку. Втім, як каже, перебрався сюди, бо й дім недалечко, й зарплатня добра. До того ж, техніка, на якій працює пан Роман, значно краща за звичні тамтешнім селянам екземпляри сільгоспмашин, як правило, ще радянських зразків. Тут тобі й кондиціонер у салоні, й бортовий комп’ютер, одне слово – сідай та працюй. Ось, наприклад, завдання на сьогодні: обробити 90 га поля. Трактористові належить розсіяти міндобриво. Працюватиме він з ярою пшеницею. На все про все, як зазначає Роман Поляк, йому та його сталевому коневі знадобиться приблизно вісім годин.


Роби те, що вмієш
Цьогоріч тут вирощуватимуть сою, кукурудзу, пшеницю, ячмінь буряк та ріпак. Як зазначає Андрій Ясниський, такий перелік культур обумовлено зовсім не випадково. Аби його сформувати, довелось проаналізувати чимало факторів. Враховується і тип грунтів, і кінцевий вигляд продукції на полицях магазинів, і логістика. Все сходиться до того, що вирощувати треба те, що в тебе виходить вирощувати. Звісно, можна кидатися від однієї культури до іншої і мати такий-сякий урожай, а відтак і примарні прибутки, однак можна працювати фахово з однією – й мати чудовий і рентабельний результат. Такого принципу треба дотримуватись не тільки на городі, зауважує Андрій Михайлович, а й у житті загалом.
• Анатолій Андрієвський

Версія для друку
19
від 12.05.2018р.
  0
Коментарий
CAPTCHA Image
Архів номерів

© 2010 Газета обласної ради «Вісті Рівненщини»

Всі права захищені діючим законодавством України. Будь-яке порушення прав переслідується в судовому порядку. Будь-яке відтворення інформації з сайту можливе лише з дозволу редакції.

Дизайн студія «VIVA»