«Вісті Рівненщини» газета обласної ради
19 Листопада 2018 року

«Дякую Господу за такий сценарій»

У свій поважний вік 85-річний мешканець Клеваня Іван Чорнобай систематично відвідує баню задля зустрічі зі своїми давніми добрими друзями. Про це я дізнався випадково від людини, яка входить до складу цього товариства. Про Івана Васильовича всі значно молодші друзі розповідають із величезною повагою, відчуваєш, що він для них великий авторитет. І коли я познайомився з героєм розповіді, то зрозумів, що це справді так.

Практично з дитинства – разом
Вони народилися в одному селі –  Михайлівка Гайсинського району Вінницької області. Іван у 1933-му, а Люба на кілька років пізніше. У школі їхні портрети висіли поряд на дошці пошани. Так само поряд одне з одним вони спільно йдуть нелегкою дорогою життя вже майже 65 років. Після закінчення десятирічки в сусідньому селі, Іванові якийсь час довелося навіть попрацювати їздовим у колгоспі.
Вчитися на лісівника пішов, можна сказати, зі злості. Справа в тому, що місцевий лісничий якось причинив череду сільських корів, які випасалися в забороненому місті. Іван тоді вирішив, що вивчиться на лісівника, займе його місце і так йому відімстить. Навряд чи ж міг тоді юнак Іван Чорнобай підозрювати, що в житті його політ буде вищим і значно відповідальнішим – будувати заводи, житлові будинки, виконувати плани, поставлені перед підприємством тощо. Усе це буде згодом. Тож після колгоспу Іван вступає на стаціонар Львівського інституту інженерів лісового господарства, а за якийсь час вчитися на зубного техніка у Львів приїжджає його молода дружина Любов. Студентські роки пролетіли як одна мить, після закінчення Івана направляють на роботу до Волинського обласного управління, а саме – у Ківерцівський лісгосп. Працював лісничим, головним лісничим. До речі, саме в той час лісгосп єдиний в Україні був нагороджений орденом Леніна.

На Рівненщині опинився випадково
І поки Іван Чорнобай порядкує у ківерцівських лісах, на Рівненщину, в Клеванський лісгосп, який тоді входив до складу Волинського управління, приїжджає тодішній міністр лісового господарства. Кажуть, що аж три дні проживав у лісгоспі і мав бажання пополювати, але чи то погано посадовця приймали, чи через невдачі у полюванні, через три дні міністр поїхав додому дуже сердитий і своїм наказом звільнив директора лісгоспу, а на його місце призначив Івана Васильовича Чорнобая. Це був 1966 рік. Іван Васильович розповідає, що коли перший раз везли його туди на представлення, то бухгалтер Волинського управління кілька годин шукав місце, де той лісгосп у Клевані знаходиться. Практично вся нинішня інфраструктура лісгоспу, багатоквартирні та чотириквартирні будинки, деревообробні заводи (деяких уже й немає), були збудовані саме за час роботи Івана Чорнобая на посаді директора Клеванського лісгоспу. А пропрацював він там аж цілих 29 років. У ті непрості часи намагався втілювати різні проекти, встановлювати найсучасніше деревообробне обладнання зі Швеції, Німеччини, Італії, часто доводилося бувати там у відряд­женнях, бачити рівень їхнього життя і… мовчати. Це було досить непросто, інколи виникали суперечки, навіть конфлікти, з вищим партійним керівництвом у тому числі. Одного разу в такий конфлікт змушений був втрутитися навіть секретар ЦК КПУ Іван Мозговий (свого часу він очолював Ровенський обком КПУ і добре знав Івана Чорнобая). Саме Мозговий, як згадує Іван Васильовий, зателефонував голові облвиконкому Степану Новаковцю після чергової такої суперечки і в різкій формі наказав ніколи не зачіпати Чорнобая.
У 1995 році, у віці 62 роки, Іван Васильович залишив посаду директора Клеванського лісгоспу, але не поспішив на заслужений відпочинок, а перейшов працювати на ВАТ «Коливань».
– Тоді був такий час, що вимагали бути особисто відданим, а я цього робити не вмів і не хотів, тож довелося піти на більш спокійну роботу,– згадує Іван Васильович. На «справжню» пенсію він вийшов аж у 75 років. Й ось уже протягом 10 років повністю присвячує себе дружині, дітям і внукам.

Секрети довголіття
– На роботі, скажу чесно, мало вділяв уваги сім’ї –  усе п’ятирічки, плани, наради, відрядження. Дружина розуміла важливість і ніколи не робила з цього проблеми. Тоді були трохи інші цінності, ми не ганялися за наживою, все життя, можна сказати, прожили в казенному помешканні і вже перед самісінькою пенсією приватизували це житло. Але якби доля дала мені шанс прожити спочатку, я  зробив би все точно так само. Дякую Господу за такий сценарій,– каже Іван Васильович.
У подружжя Чорнобаїв старший син Саша вже сам пенсіонер, менший Леонід – працює в Новоставському лісництві, тобто сини пішли батьковою стежкою, а ось донька Оксана – маминою, завідує стоматологічним відділенням у районній лікарні. Діти живуть у Клевані і провідують своїх батьків практично щодня.
– Мої батьки обоє прожили під 90 років. Мене часто запитують про секрет мого довголіття. Дуже важливо, як на мене, який спосіб життя веде людина, яку їжу споживає. Я достатньо багато рухаюся і робив це завжди. Навіть коли ще працював директором, на роботу завжди ходив пішки, а щодо харчування, то намагаюся надавати перевагу овочам. Помідори, огірки, буряк, перець солодкий, багато цибулі і часнику, а ще салат з топінамбура – ці овочі щодня присутні на обідньому столі, – розповідає Іван Васильович.
 – А ще я вам скажу, що він завжди намагався бути спокійним, емоції ніколи не брали гору над ним, і, можливо, це теж допомогло йому зберегти здоров’я до таких поважних років. На роботі ніколи не сварився, а за значну провину міг підлеглого на якийсь час перевести в лісоруби. У душі зла ні на кого не носив, – приєднується до розмови дружина Любов Арсентіївна. – Ми з Іваном Васильовичем прожили дуже нелегке життя, пережили і голод, і холод, і нестатки, особливо в повоєнні роки. І я, як його дружина, після всього пережитого нами навіть гадки не мала десь його образити, насварити чи щось подібне. Напевно, правду кажуть, для того, щоб сильно любити, треба багато всього пережити,– відверто розповідає дружина.
У нинішньому році Іван Васильович відсвяткував своє 85-річчя. Багато було в цей день вітань від дітей, внуків, колишніх співробітників, багато прозвучало побажань. Тож нехай усі вони збудуться, а ювіляр ще багато років буде справжньою живою легендою Клеваня.
Василь Бурченя

Версія для друку
44
від 02.11.2018р.
  0
Коментарий
CAPTCHA Image
Архів номерів

© 2010 Газета обласної ради «Вісті Рівненщини»

Всі права захищені діючим законодавством України. Будь-яке порушення прав переслідується в судовому порядку. Будь-яке відтворення інформації з сайту можливе лише з дозволу редакції.

Дизайн студія «VIVA»