«Вісті Рівненщини» газета обласної ради
18 Жовтня 2018 року

До голови – та ще й руки

Від будинку 57-річного Миколи Сидорука, що мешкає у Рівному на вулиці Красильникова, до центру міста якихось 20-25 хвилин ходу. І хто б міг подумати, що в обласному центрі, а точніше в одному із мальовничих закутків Басового Кута, настільки благодатна земля, що тут можна вирощувати дивовижні врожаї. Пан Микола так робить вже багато років і стверджує, що це стало можливим завдяки річковому намулу.

Біля його будинку, насправді тоді будинку ще не  було, колись проходило русло річки Устя, яке дещо змінили в 1970-х роках минулого століття. На тому місті з  роками утворилося стихійне  сміттє звалище. Мешканці  цього кутка розчистили цю  територію і взяли її в оренду  на 50 років, і кожен із господарів відтоді експериментує, як хоче, на власному клаптику землі. Пан Микола – з городиною та садовиною. 

– Ви десь у когось бачили  в цю пору огірки на городі, а  в мене – будь ласка. Родять  гігантські гарбузи, причому  без жодних добрив (цьогорічний рекорд – гарбуз вагою 40  кілограмів), чудовий перець, а волоський горіх із весни  виріс аж на 2,36 сантиметра, – демонструє господар із рулеткою в руках. Хочу, щоб  таких горіхів розвелося якнайбільше, вони дуже рясні, мають тоненьку шкарлупу й  велике та повне зерня. 

Усі, хто добре знає Миколу  Сидорука, можуть засвідчити, що він є втіленням саме того  рідкісного прикладу, коли  руки і розум людини плідно  працюють саме в парі, доповнюючи одне одного. Напевно, було б легше перерахувати те, чим не цікавиться пан  Микола, ніж те, що є сферою  його захоплень. Деревообробка, металообробка, сад, город, будівництво тощо. Свого  часу, у 1986 році, після закінчення Рівненського педінституту, а це був перший випуск  вчителів праці, його запросили викладати у тодішньому  РДПІ. Спробував, сподобалося, закінчив аспірантуру і залишився у закладі викладати  загальнотехнічні дисципліни  на цілих 19 років…  А потім настали буремні  90-ті, і чоловіку довелося робити вибір. Бо ж главі сім’ї  треба було забезпечувати родину, будувати  дім, вкладати кошти в навчання  доньки, яка, до  речі, здобула хорошу економічну освіту і нині  працює в міжнародній корпорації в Нью-Йорку, тож батьківська  інвестиція була  п р а в и л ь н о ю .  Тоді чоловік зареєструвався підприємцем, став  займатися токарними роботами, різьбою по дереву, столяркою, а  заодно експериментувати на городі. 

– Єдине добриво, яке я використовую, – це попіл, бо маю котел на твердому  паливі, який мені зробили за  моїм кресленням, і попіл просто ніде дівати, а ще врядигоди – курячий послід. Але  тут гарно все росте і без цього.  В першу чергу – завдяки річковому намулу. Для грунту –  це справжня знахідка з мінералів і корисних речовин. Як  подумаю, скільки цього добра  на дні Усті, Басівкутського  озера, тільки фасуй і продавай, кращих добрив не існує  в природі, – впевнений господар. До речі, як зізнався мені  пан Микола, саме таке прізвисько «приклеїлося» до нього ще з раннього дитинства.  Якщо каже хтось зі знайомих  чи родичів «Господар», то всі  знають, що мова про Миколу  Сидорука.

  Коли в людині добре сформовані загальні трудові навички і вміння, то навчитися чомусь новому не є проблемою, переконаний він. Треба було  на фасаді будинку зробити короїд, пан Микола взявся і  зробив, венеціанку під мармур  в середині будинку – будь ласка. Коли ціна на природний  газ почала кусатися, чоловік  придумав твердопаливний котел, який виділяє тепло при додаванні звичайної води, і нині  1000 кубів природного газу  для його великого будинку вистачає на цілий рік. У його руках виходить усе, за що тільки  не береться. 

Чоловік зізнався, що нині  почав займатися вирощуванням саджанців фундуку. На  власному городі посадив горіх, і він того ж року дав плоди. До  викладацької роботи повертатися не планує – передовсім  через те, що між студентом  90-х і нинішнім – велика прірва. Раніше ВНЗ було мало, і  туди справді йшли кращі, нині  ж ідуть ледве не усі. А ось займатися наукою, принаймні  для себе, хоче і надалі – передовсім, проблемою генерації  енергії. 

Ми вже дожили до того періоду, що мусимо раціонально  використовувати все, що нас  оточує. Чоловік вірить у Творця, Вищий Розум. Впевнений, що вічний двигун у природі  таки існує, сама природа є вічним двигуном, бо в ній все вічно рухається. І тому людство  просто зобов’язане навчитися  генерувати енергію природи, щоб вона служила людині.

• Василь Бурченя 

Версія для друку
38
від 21.09.2018р.
  0
Коментарий
CAPTCHA Image
Архів номерів

© 2010 Газета обласної ради «Вісті Рівненщини»

Всі права захищені діючим законодавством України. Будь-яке порушення прав переслідується в судовому порядку. Будь-яке відтворення інформації з сайту можливе лише з дозволу редакції.

Дизайн студія «VIVA»