«Вісті Рівненщини» газета обласної ради
18 Жовтня 2017 року

Державі хоч би стіни відстояти

Колись це було одне із найбільших підприємств області, яке виготовляло продукцію як для пересічних краян, так і реалізовувало високотехнологічні потреби військового сектора. Мова про Рівненський радіотехнічний завод, який у 2008 році після приватизації був навмисно доведений власниками до банкрутства. З того часу тягнуться судові справи щодо повернення його у власність держави.Порівняно недавно цей процес таки зрушив із місця, а справу взяв під особистий контроль голова адміністрації Олексій Муляренко. Втім, як показує практика, загартовані у судових сутичках із державою керманичі колишнього радіогіганта, вочевидь, планують на прощання гримнути… стінами, які, що цілком ймовірно, можуть завалитися, не витримавши такого напору до наживи.

 Порівняно недавно цей процес таки зрушив із місця, а справу взяв під особистий контроль голова адміністрації Олексій Муляренко. Втім, як показує практика, загартовані у судових сутичках із державою керманичі колишнього радіогіганта, вочевидь, планують на прощання гримнути… стінами, які, що цілком ймовірно, можуть завалитися, не витримавши такого напору до наживи.
Ростислав Острійчук свого часу закінчив радіофакультет Львівської політехніки, а після служби в армії прийшов на радіозавод на посаду інженера-конструктора. Згодом став начальником конструкторського бюро, а потім очолив весь конструкторсько-технологічний відділ.  Нині він один із активістів  ГО «Радіозавод». Тож про те, яким був завод на початках свого існування, на піку потужності, та який потенціал цей гігант мав навіть у період кризи, чоловік знає не з чужих слів. Він і допоміг нам згадати основні моменти історії колись дуже потужного підприємства. На жаль, більшість із них приємними не назвеш.
– Будувався завод задля виробництва радіоапаратури для авіації, – розповідає Ростислав Острійчук. – Зводили його у Рівному, позаяк тут був чималий людський ресурс. Для підготовки кадрів поруч збудували й відповідне  училище. На проектну потужність завод виходив із шістьма тисячами працівників. Окрім спецтехніки для авіації тут було й виробництво товарів народного вжитку: від іграшок  до магнітол та радіоприймачів. У період розвалу Радянського Союзу рівненський радіогігант, як і чимало підприємств на той час, почав занепадати, але його виробничий потенціал залишався, якщо не одним із найкращих у галузі по всій країні, то принаймні дуже пристойним. І якщо політики «холодну війну» відмінили й не було колосальних замовлень від оборонного сектора, то попит на так звані товари народного вжитку нікуди не зник.
Утім, деякі керівники підприємства на загал розпочали плідну «співпрацю» щодо відродження підприємства з тодішніми різного роду чиновниками й інвесторами. На ділі  ж з’ясувалось, що «співпрацювали» тільки для власних кишень. Адже продукція, що «виходила» із заводу, виявилась, мабуть, не такою вже й прибутковою, отоді керманичі почали торгувати заводським обладнанням та, зрештою, й стінами радіогіганта.
Зі слів Ростислава Острійчука, першопрохідцем був Микола Цимбалюк, якого, до речі, ще до всіх перетурбацій звільнили за дрібні махінації, а колектив на трудових зборах проголосував, щоб він не мав права працевлаштовуватися на завод знову. Одначе пан Цимбалюк, вочевидь, таки знайшов спосіб, аби переконати керівника радіозаводу не зважати на це, а згодом і сам очолив підприємство. Перше, за що серйозно взявся новий керманич – звільнення. «Оптимізувавши» кадровий склад, перейшов і до виробничих потужностей. Так із молотка пішла частина станків. Втім працювати було ще кому і, що не менш важливо, було на чому, позаяк завод був порівняно новий, а обладнанням такого класу в Україні мало яке підприємство могло похвалитися. Загалом, як стверджує пан Острійчук, на високоточному японському, швейцарському, американському обладнанні можна було виробляти просто унікальні за складністю речі.
Тим не менш, занепад радіогіганта відчувався дедалі виразніше. На початку 2006 року державний пакет акцій ВАТ «Рівненський радіотехнічний завод» у розмірі 50 відсотків плюс одна акція виставили на продаж. Було зрозуміло й те, що державний пакет має заздалегідь відомого покупця. Проте розпорядженням зі столиці завод зняли з продажу, і тодішній начальник регіонального відділення Фонду держмайна в Рівненській області Віктор Матвієнко спершу припинив приватизаційні дії, але в квітні  2007-го рівненський чиновник їх поновив. До того ж, він ще до визначення вартості пакета акцій запропонував учасникові конкурсу – ТОВ «Енергоінвест» – сплатити аванс у розмірі 16,6 млн. грн. (саме такою була конкурсна пропозиція цієї фірми). Хоча Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» передбачав внесення лише конкурсної гарантії – коштів у розмірі 10 відсотків від початкової вартості пакета акцій. Та й вносилася вона після укладення договору купівлі-продажу. Питання приватизації радіотехнічного взагалі «бородате» і має окрему історію. Ми ж нагадаємо, що перевірка, проведена Кабінетом Міністрів на початку 2008 року, теж виявила низку порушень законодавства під час приватизації підприємства. А в 2009 році законність приватизації цього підприємства перевіряло Міністерство внутрішніх справ. Було встановлено, що посадовці порушували законодавство. В їхніх діях вбачалися ознаки злочинів, передбачених  ч. 2.  ст. 364, ч. 3 ст. 365, ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу. За цими фактами прокуратура Рівного порушувала кримінальну справу, яку згодом було закрито. За свідченням деяких тодішніх нардепів, внаслідок таких «оцінювальних і реалізаційних дій» посадовців регіонального відділення ФДМУ держава зазнала від 20 до 25 млн. грн. збитку, тобто на таку суму було занижено вартість 50-відсоткового пакета акцій ВАТ «Рівненський радіотехнічний завод».
А тим часом гендиректор радіотехнічного заводу Микола Цимбалюк та депутат обласної ради Юрій Бойко, який представляв головного інвестора ТОВ «Енергоінвест», за словами Ростислава Острійчука, почали замилювати очі громадськості планами випуску скутерів, які збиратиме радіозавод. Збувати ж їх мали в Україні, Росії, Білорусі, Польщі, Словаччині та Чехії. Перспектива, яка мала видаватися за світло в кінці тунелю, насправді була початком кінця, бо китайські комплектуючі, на переконання пана Острійчука, були як бартер за контрольно-вимірювальну апаратуру, яку вантажівками вивозили з радіозаводу. Згодом Юрій Бойко, який став повноцінним власником підприємства, взявся за котельню, що, до того ж, обігрівала піврайону, де функціонував завод. А потім радіогігант навмисно почали доводити до банкрутства. Наприклад, радіозавод за завищеними цінами закуповував
БелАЗи, каменедробильне устаткування в одній із своїх же фірм, скажімо,  «Енергоінвест», і продавав іншій, теж своїй фірмі, вже за цінами, як ви розумієте, заниженими, не залишаючи радіозаводу нічого, крім мільйонних збитків і колосальних боргів, які підприємство було винне  своїм же фірмам. Офіційно власником фірми «Енергоінвест» є ПП «Інтеркомпласт», що зареєстроване на офшорну лондонську компанію «Дарленд Системс Лімітед».
Тим часом, як зазначає Ростислав Острійчук, майно радіозаводу, як і багатьох інших приватизованих підприємств України, встигло «відростити» ноги. Посадові особи ПАТ «Рівненський радіотехнічний завод» уклали договір про відчуження станків та іншого обладнання за цінами в декілька разів нижчими від ринкових. Наприклад, токарний, фрезерний, універсальний точильний станки було продано менше ніж за 2 тис. грн. кожен. А їхня ринкова вартість – від 20 тис. і вище, до того ж, покидали рідні стіни такі станки не одиницями, а сотнями.  
Варто лишень поглянути на офіційну інформацію емітента ПАТ «Рівненський радіотехнічний завод»: вартість чистих активів підприємства за звітний період 2010 року становила 43 млн. 526 тис. грн., а за 2011-й схудла майже вдвічі – до 24 млн. 451 тис. грн. Залишкова вартість основних засобів на 1 січня 2011 року оцінювалася в 44 млн. 344 тис. грн., а через рік уже 6 млн. 995 тис. грн., тобто зменшилася фактично в шість разів! Хіба це не очевидне свідчення розбазарювання майна важливого для області підприємства та спроб доведення його до банкрутства? Питання, звісно, риторичне.
Але й тут фірми «Енергоінвест» та «Інтерекопласт», які сумарно володіють понад 70 відсотками акцій ПАТ «Рівненський радіотехнічний завод», нітрохи не знітились. Натомість організували позачергові загальні збори акціонерів ПАТ. До порядку денного включили питання про ліквідацію підприємства. Втім ухвалити руйнівне рішення цього разу не дозволила активна позиція громадськості.  
Невдовзі «прозріла» й  прокуратура Рівненської області, яка скасувала постанову Рівненського міського відділу міліції про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом незаконної приватизації ВАТ «Рівненський радіотехнічний завод» і направила матеріали для проведення перевірки та ухвалення процесуального рішення начальнику Рівненського міського відділу УМВС України в області. І кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 2. ст. 233 Кримінального кодексу (незаконна приватизація державного, комунального майна) таки порушили, але тільки за фактом.
За останні роки скандалами та судовою тяганиною, при яких так чи інакше згадується й радіозавод, нікого вже не здивуєш. Нині ж тривають судові процеси за позовом акціонерів про визнання недійсним рішення загальних зборів щодо відчуження майна заводу, за позовом регіонального відділення Фонду Держмайна щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна. Вже після позитивного вирішення справи у суді, мова може зайти й про встановлення збитків державі.
Проте, доки Феміда не визначилась, на чий бік все таки схилити шальки терезів, на радіозаводі вкотре вирішили не гаяти часу і влаштувати черговий «майстер-клас» із ефективного господарювання. У приміщеннях, де й так нині вітер гуляє, взялися за все, що має бодай якусь ціну. Дійшло до того, що різати на метал почали й несучі конструкції будівлі. Не соромилися серед білого дня навіть фасад «осучаснювати». Та не дивлячись на те, що небайдужі, як зокрема й Ростислав Острійчук, з новим імпульсом забили на сполох, питання охорони підприємства залишається проблемою. Правоохоронці нарікають на те, що потрапити на територію приватного підприємства без відома власника не можуть. А той і не спішить їх запрошувати, мовляв, приватна власність – розберемося і без вас.
Відтак на черговій зустрічі усіх, хто повинен забезпечити повернення заводу державі, голова облдержадміністрації наголосив, що питання охорони має бути вирішене в найкоротші терміни. А тому  правоохоронні органи мають жорсткіше реагувати на такі сигнали і не дати вивезти недограбоване майно радіозаводу. Він також доручив обласному відділенню Нацполіції спільно з Фондом держмайна в області знайти законні шляхи охорони підприємства, аби максимально швидко реагувати на факти розкрадання майна.
Найімовірніше, що охороною підприємства займеться ДСО. Водночас очільник регіонального відділення ФДМУ зазначив, що тоді постає ще одне питання: де відомству взяти гроші, щоб розрахуватися з держохороною?
Тим не менше, голова адміністрації висловив сподівання, що судові процеси не затягнуться і величезна територія колишнього заводу повернеться у власність держави. Це буде та ділянка, де зможуть відновитись виробничі процеси. Звичайно, це вже не буде той, колишній, радіозавод.  Одначе це інвестиційно приваблива територія, де можна створити тисячі робочих місць для рівнян. Тим паче, що такі інвестиційні запити вже є.
До того ж, Олексій Муляренко наголосив, що винні у невиконанні своїх інвестиційних зобов’язань мають бути покарані. Втім, з огляду на тенденції, які яскраво ілюструють як «нещадно» й «без вийнятків» правоохоронно-судова система карає винних у розбазарюванні державного добра, на думку спадає те, що хоч би стіни та територію повернути.
Адже, як бачимо, закон для теперішніх керманичів колишнього гіганта не писаний. Це за радянських часів тут виготовляли стратегічне обладнання для армії. Тепер на колишньому стратегічному об’єкті втілюють нові бізнес-проекти – розводять тибетських мастифів. І замість турботи про долю радіозаводу та тисячі людей, які могли б там працювати, тепер у цих стінах турбуються про собак! Що там до рішення судів, які заборонили такий бізнес. Дарма, що місцеві обурюються. Не важливо, що вже є й постраждалі від нападів лапохвостих. У нас всі говорять, що права людини – це святе, але хто ця людина, чомусь не говорять.
• Анатолій Андрієвський

Версія для друку
24
від 16.06.2017р.
  0
Коментарий
CAPTCHA Image
Архів номерів

© 2010 Газета обласної ради «Вісті Рівненщини»

Всі права захищені діючим законодавством України. Будь-яке порушення прав переслідується в судовому порядку. Будь-яке відтворення інформації з сайту можливе лише з дозволу редакції.

Дизайн студія «VIVA»