«Вісті Рівненщини» газета обласної ради
17 Грудня 2017 року

Буковина полонила журналістів

Чи знаєш ти, шановний читачу, що місто Чернівці багато чим має завдячувати Австо-Угорщині за те, яким ми бачимо його сьогодні. Адже «золотий вік» Чернівців припадає на період його перебування у складі Австро-Угорської імперії, а це майже півтора століття. Можливо, саме з того часу і дотепер воно ще й славиться «чернівецькою толерантністю» - явищем, зумовленим проживанням на спільній території семи різних національностей. Із 1861 року Чернівці незмінно залишаються столицею Буковини.

Нині на державному обліку цього невеликого міста перебуває 733 пам’ятки культурної спадщини. Територія, яку займають сучасні Чернівці, завжди була ласим шматком пирога для завойовників східної Європи. У Середньовіччі місто було форпостом на півночі Османської імперії, в нові часи – східним кордоном Австро-Угорської імперії, в останні століття – адміністративно-фінансовим центром Великої Румунії, з часом, після Другої світової війни – воротами в Європу для Радянського Союзу. Цей статус, але вже в складі незалежної України, місто утримує і дотепер. А ще Чернівці сьогодні по праву вважають одним із найгарніших міст України і символічно називають «Маленьким Парижем». Побачити і познайомитися з цим чудовим містом вирушили два десятки журналістів зі всієї України у рамках презентаційного туру «Україна – очима редактора»

Екскурсія до найдавнішого храму Буковини
Дістатися найдавнішої церкви Буковини досить просто. Селище Лужани (майже 5 тисяч мешканців) Кіцманського району лежить просто на трасі Чернівці–Івано-Франківськ. З траси варто не проґавити правий поворот через залізничний переїзд. За старим запущеним парком 19 століття побачимо церкву – спочатку велику нову, але перед нею кутається в густі крони дерев стара мурована Вознесенська церква.
Офіційно у всіх джерелах храм датують 1453 – 1455 роками за грамотою (датованою 1453 р.), яка свідчить про продаж села «панові Витольду за 400 золотих турецьких» та ктиторським написом того самого боярина Федора Вітольда, нового власника Лужан, з якого випливає, що цю церкву він і фундував.
Так і закріпилася та гіпотетична дата будівництва церкви у всіх наукових та мистецтвознавських роботах, не кажучи вже про путівники.
Хоча, заради справедливості, вчені ніколи не відкидали можливостей нових відкриттів. Так, ще в «Історії українського мистецтва» 1967 р. видання писали: «Лужанська церква ще чекає на свого дослідника, бо в ній під пізнішим тинькуванням зберігається, очевидно, не менш повний цикл розписів, ніж у люблінській каплиці. Про високу мистецьку вартість лужанських фресок свідчать відкриті у різні часи невеликі фрагменти постатей святих – Сергія і, можливо, Федора».
І от час настав лише влітку 2006 року, коли працівники «Укрзахідпроектреставрація» в церкві виявили унікальні фрески, що датуються ще 13-14 ст. Хоча фактично тоді реставраційні роботи були припинені, від людських очей і до цього часу на стінах храму заховано чимало унікальних фресок. Усе через нашу бідність і постійний брак коштів.

Край Івана Миколайчука,
Володимира Івасюка
та Назарія Яремчука
На Чернівеччині народилися три велетні української культури XX століття – кінорежисер та актор Іван Миколайчук, композитор та співак Володимир Івасюк і золотий голос Карпат – Назарій Яремчук. Кожен із них, на жаль, прожив коротке, але дуже яскраве життя. Як багато вони могли б іще зробити для розвитку українського кіно та української пісні. Проте не судилося. Здається зовсім недавно вони відійшли у вічність, але скільки незабутніх спогадів залишилося про них.
Екскурсію мистецько-меморіальним музеєм-садибою Івана Миколайчука у с.Чортория Кіцманського району провів його племінник Михайло Грицюк. Усе в цій садибі і сьогодні нагадує про Івана Миколайчука і здається, що зараз рипне хвіртка, й на порозі хати з’явиться Іван. Ще й дотепер сюди щороку з’їжджається чимало митців, які знали і шанували його за життя. А 15 червня кожного року на день народження Івана Миколайчука в селі проходить фестиваль «На гостини до Івана» і на  вулиці кожна родина накриває святковий стіл.
У містечку Вижниця, в будинку Яремчуків, де народився і жив Назарій Яремчук, журналістів зустріла рідна сестра Назарія – Катерина. З сумом у голосі і сльозами на очах вона розповіла про маловідомі моменти з біографії Назарія.  Участь журналістів у фестивалі-конкурсі виконавців української естрадної пісні імені Назарія Яремчукау ще раз занурила в історію створення ВІА «Смерічка», допомогла зрозуміти величезну роль у цьому процесі керівника ансамблю Левка Дутківського та незабутнього Назарія Яремчука. До речі, існує припущення, що якби в той час «Смерічка» мала можливість виступати за межами Радянського Союзу, то її чекав би ще більший успіх, аніж він був у знаменитого ансамблю «Бітлз».
У музеї-квартирі Володимира Івасюка сам співак жив мало, але багато експонатів тут нагадує про нього... Ніби вчора він залишив на письмовому столі ручку з недописаною піснею. Не дописав, не доспівав, не долюбив… Сьогодні вже немає жодних сумнівів, що Володимира Івасюка знищила тодішня система, уже кілька разів поновлювали розслідування, але відповіді на питання про загадкову смерть Івасюка не дано і досі.
Без сумніву, у цих місцях варто побувати кожному українцю, який шанує свою рідну культуру.

Яблунева Чернівеччина
Потенціал Чернівецької області з вирощування яблук настільки великий, що вона здатна забезпечувати ними не лише всю Україну, але ще й експортувати в Європу, і якщо ще кілька років тому ми в основному вживали польське яблуко, то нині туди цей смачний фрукт експортує  Чернівецька область. Справа в тому, що саме Чернівеччина має ідеальний клімат для вирощування яблук. Має для цього бути тепла погода вдень і прохолодна вночі.
Цю кліматичну особливість області помітили ще в радянські часи, і на рівні Києва було прийнято рішення посадити в області 200 тисяч гектарів садів, однак встигли посадити лише 20. Зрозуміло, що технології з того часу дуже змінилися, до нинішніх садів пiдведено крапельний полив, деякі з них вже вкриті спеціальною тканиною, яка оберігає від граду, морозу тощо. Саме такий найсучасніший яблуневий сад ми побачили у с. Селище Сокирянського району, де французький інвестор взяв у оренду на 25 років понад 200 гектарів землі, посадив сад елітних сортів, догляд за яким відбувається за найсучаснішими технологіями. Тут уже є і великі сливові сади, успішно пробують вирощувати елітний виноград. Отож віриться, що вже за кілька років Україна перестане експортувати фрукти з Ізраїлю, а вживатиме виключно вітчизняні, в тому числі і з Чернівецької області.

Дністровська ГЕС – одна
з найпотужніших у Європі
А вже в неділю з самого ранку наша група мчала на Дністровську ГЕС, що в Сокирянському районі.
У Чернівецькій області немає промислових гігантів, окрім Дністровської ГЕС – найсучаснішої станції з виробництва і акумулювання електроенергії. Нині тут ведеться наймаштабніше будівництво в державі. Зведення четвертого агрегата Дністровської гідроелектростанції лише почали, а цю подію вже називають історичною. Воно дозволить зменшити залежність української енергетики від вугілля.
Після запуску четвертого агрегата лише на газі та вугіллі Україна заощадить 145 мільйонів гривень. За рік Дністровська гідроелектростанція вироблятиме понад 700 млн. кіловат-годин електроенергії. У січні цього року Кабмін ухвалив нову енергетичну стратегію до 2035 року. Споживання енергії з вітру, сонця та води має збільшитися до 20 відсотків. Якщо ж усі амбітні плани щодо будівництва реалізують в найближчі 6 років, то саме Дністровська ГАЕС стане четвертою за потужністю у Європі.
 У програмі туру були ще й екскурсії у Всесвітній духовно-історичний центр старообрядництва, що в с. Біла Криниця Глибоцького району, в Художній музей Вижницького коледжу прикладного мистецтва ім. Володимира Шкрібляка. Художні роботи випускників цього коледжу перехоплюють подих, їх знають і шанують у всьому світі. В останні 2 роки коледж зіштовхнувся з нечуваною раніше проблемою – недобором учнів, чого ніколи не спостерігалося.
Також журналістам із прес-туру пощастило переглянути виставу «Солодка Даруся» в Чернівецькому обласному музично-драматичному театрі ім. Ольги Кобилянської.
Триденна програма перебування журналістів зі всієї України була настільки насиченою, що навіть попри велике бажання ми фізично не встигли відвідати державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця», побувати в скельних монастирях Сокирянського району, зрештою, не встигли відвідати ще багато чудових місць у Чернівецькому краї. Отож, впевнені, що невдовзі матимемо нагоду ще раз побувати у цьому краї незвіданої краси.
• Василь Бурченя

Версія для друку
41
від 13.10.2017р.
  0
Коментарий
CAPTCHA Image
Архів номерів

© 2010 Газета обласної ради «Вісті Рівненщини»

Всі права захищені діючим законодавством України. Будь-яке порушення прав переслідується в судовому порядку. Будь-яке відтворення інформації з сайту можливе лише з дозволу редакції.

Дизайн студія «VIVA»